Вас вітає Ніжинська ЗОШ І-ІІІ ступенів №6
Меню сайту
Категорії розділу
Мої файли [14]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 122
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Місцезнаходження
Відеоканал
Відеоканал
Головна » Файли » Мої файли

Педагогічна спадщина Софії Русової
01.02.2016, 16:33

Педагогічна спадщина Софії Русової

 

Аналіз джерельної бази дає змогу констатувати, що феномен С.Русової як одного з творців національної педагогічної концепції постав на ґрунті тісного поєднання народно педагогічного досвіду і наукової педагогічної теорії.

Так, із глибокої обізнаності вченої з народними традиціями духовно-морального, трудового, культурно-естетичного характеру виросли і знайшли відображення у працях ідеї гуманного ставлення до дітей ("Весна і діти", "Дитячі малюнки", "1 листопада в українській гімназії в Ржевниці", "Теорія і практика дошкільного виховання"), визначальної ролі рідної мови у навчанні та вихованні ("Дещо зо сучасної педагогіки. (Про психологічні і педагогічні заперечення двомовносте)"), особливої навчально-виховної місії фольклору ("Дещо про український моральний тип: Де шукати його зразків?", "Казки Божени Нємцової", "Нові методи дошкільного виховання", "Роль жінки в дошкільному вихованні").

Важливим джерелом педагогічної спадщини Софії Русової міжвоєнної доби виступає теоретичний доробок її попередників - вітчизняних освітніх діячів і зарубіжних педагогів минулого. Завдяки осмисленню основних положень творчості М.Драгоманова, Г.Сковороди, Т.Шевченка; Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо, Ф.Фребеля ще на рідних теренах з'явилися такі стрижневі ідеї її праць, як гуманізм, демократизм, природо відповідність виховання, які водночас є основоположними принципами народної педагогіки. Вони так чи інакше відображені практично в усіх наукових і науково-популярних працях вченої.

Чимало ідей творчої спадщини С.Русової стали слідом її величезної власної педагогічної практики. Дитячі садки, недільні школи, київські комерційне училище та Фребелівський інститут, Українська науково-педагогічна академія, Кам'янець-Подільський державний український університет - ось неповний перелік навчально-виховних закладів, у яких вона відточувала свою педагогічну майстерність в Україні.

Значний вплив на появу нових педагогічних думок мислительки мала її активна участь у відродженні національної системи шкільництва та українізації освіти 1917-1920 pp. Згадуючи свою роботу у відділах дошкільного виховання й позашкільної освіти Генерального секретаріату (згодом Міністерства) освіти УНР, С.Русова писала: "... якою великою й щасливою здавалась тоді вся Україна! Мені довелось об'їхати її від білих крейдяних гір Вороніжчини до шумливих порогів Дніпра в Катеринославі. В тому самому Катеринославі, де я тринадцять місяців сиділа в тюрмі за якусь українську книжку, тепер я вільно з доручення державної влади читала по українські заклик до українських шкіл - "згори до низу". Чудодійний переворот!".

Саме цей досвід став основою для написання творів "Єдина діяльна (трудова) школа", "Нова школа соціального виховання", "Педагогічні основи нової школи", у яких розкриті теоретичні засади, принципи побудови і зміст навчально-виховної роботи школи в незалежній Україні.

Еміграційна педагогічна діяльність зумовила появу її фундаментальних праць ("Дидактика", "Нові методи дошкільного виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання"), ряду наукових розвідок, багатьох статей, що істотно доповнюють і поглиблюють провідні положення педагогічної концепції С.Русової.

Чимало творів Софії Русової написані під впливом нетривалого безпосереднього та більш широкого опосередкованого знайомства зі станом школи і виховання на українських землях в умовах радянської дійсності ("В Кам'янецькому університеті (Вражіння з останніх часів)", "Engene Devand: "La pedagogic scolavire en rusie sovitique". La doctrine. Paris, 1932", "Clare Cheridan. Across Europe with Satanella. New Jork. 1925 (Через Європу на Сатанеллі)", "Молодь серед хаосу", "Освіта на Україні в большевицькім освітленню", "Правила й програми для вступу до Інститутів, Технікумів, Робфаків та профшкіл УСРР на 1925-1926 pp.").

Але чи не найважливішим джерелом нових педагогічних ідей С.Русової, які втілилися у працях міжвоєнного періоду, стало знайомство з новітніми течіями у західноєвропейській педагогіці, що дозволило їй іти "рівним кроком з усім тим, що в даний час найкращого з'являлося на Заході". Широка освіта, вільне володіння провідними європейськими мовами (насамперед французькою) уможливили доступ С.Русової до оригінальної літератури - праць Дж.Дьюї, Е.Клапареда, Г.Кершенштейнера, В.Лая, Е.Меймана, Г.Спенсера, забезпечили безпосереднє спілкування з найвидатнішими педагогічними діячами 1920-х-1930-х pp., зокрема О.Декролі й М.Монтессорі, та вивчення досвіду їх практичної роботи.

Використовуючи думки своїх зарубіжних колег, С.Русова, з одного боку, "утримувала український педагогічний світ у курсі того, що нового й кращого творилось по інших країнах на полі навчання і виховання", з іншого - будила "рідну педагогічну Думку до життя, руху та поступу". Тобто метою її звернення до зарубіжного педагогічного досвіду була розбудова Української національної педагогіки і школи на прогресивних Педагогічних надбаннях світу.

З урахуванням найновіших положень творчого доробку зарубіжних учених складена, наприклад, "Програма із теорії виховання та навчання", підготовлена Софією Русовою у 1924-1925 pp. для студентів УВПІ. (Додаток 8). Програмою передбачалося вивчення положень педагогічної системи М.Монтессорі ("Виховання смислів дитини, їх значіння для інтелектуального розвитку"), методики О.Декролі, "Дальтон-плану", теорії трудової школи і громадянського виховання Г.Кершенштейнера.

Думки зарубіжних педагогів, психологів, соціологів міжвоєнної доби, осмислені С.Русовою і пристосовані до потреб української національної школи, до особливостей ментальності української дитини, знайшли відображення у працях "Глобальна метода в народних школах Чехословаччини", "Колись і тепер", "Новий план навчання в народних школах в Бельгії", "О.Декролі", "Соціальне виховання: Його значіння в громадському житті", "Стан сучасної освіти в різних краях світа", "Сучасні течії в новій педагогіці" та ін.

Великі можливості для збагачення Софії Русової світовим педагогічним досвідом відкривала участь у міжнародних І освітніх конгресах (з'їздах), слідом якої стали дописи, статті ] "Два міжнародні конгреси", "До Риму на два конгреси", І "Конгрес Світового Союзу Освітніх Товариств", "Конгрес Освітніх Товариств", "Педагог-ідеаліст Адольф Феррієр".

Новим словом у русовознавстві можна вважати рукописну статтю "Единбурзький педагогічний з'їзд", підготовлену за і підсумками другого з'їзду Всесвітньої федерації педагогічних товариств у столиці Шотландії (1925 р.). У ній С.Русова повідомляє про зміст роботи шести його секцій, подає найцікавіші промови, найзмістовніші ідеї: "о відношенні національного виховання і інтернаціонального", про вивчення іноземних мов як фактора ; єднання народів, про "додаткову" освіту 18-річної молоді в Англії, систему "трудових шкіл" Г.Кершенштейнера в Німеччині тощо.

Увагу вченої привернули питання, пов'язані з вивченням у середніх школах історії, географії, літератури, суспільствознавства ("гражданства"). Цілковито підтримуючи думки промовців про величезний виховний вплив національної поезії, літератури, вчена доходить висновку: "щоб знати народ, треба вчити його великих поетів". Палку підтримку С.Русової, як і представників Англії, Індії, Японії, знайшов заклик делегата з "Мадьярщини" дати "кожному народу бути добрим націоналістом і разом з тим єднатися з другими народами, на яких точках він хоче". Лише на такій платформі, стверджувала педагог, зросте міжнародне єднання.

Повчальною і для сьогоднішніх поколінь українців є теза, винесена діячкою із цього з'їзду: "Будемо пишатися своєю історією лише оскільки вона заслуговує нашої гордості; щиро вкажемо нашим дітям де, в чому були ми неправі і будемо з певністю чекати в майбутньому братерство усіх народів, а шлях до нього - через націоналізм...".

Визначені головні джерела педагогічної творчості Софії Русової періоду еміграції зумовили значною мірою і специфіку її проблематики. Поглиблене вивчення педагогічних праць дає змогу стверджувати, що вони відтворюють широкий спектр освітньо-виховних проблем: від ролі освіти й виховання у долі народів, які стали на шлях незалежності або виборювали її, - до окреслення науково-методичних основ, шляхів і засобів розбудови національного шкільництва, принципів, методів, форм і засобів навчання та виховання дітей дошкільного й шкільного віку, молоді, дорослого населення.

Треба зауважити, що чимало з цих проблем достатньо повно розглянуті педагогом у працях, створених на рідній землі, зокрема в десятках публікацій, які з'явилися на сторінках українських педагогічних журналів "Світло" в 1910-1914 pp. та "Вільна українська школа" в 1917-1919 pp., а також у фундаментальному курсі лекцій "Дошкільне виховання".

До найбільш досліджених у до еміграційний період, безперечно, слід віднести питання дошкільного виховання, яке було "одною з основних ідей її національного світогляду". Порівняльний аналіз творів дошкільної тематики до еміграційної та еміграційної доби дає змогу констатувати, що у 1920-х-1930-х pp.

Софія Русова завершила створення цілісної теорії Дошкільного виховання, яка базувалася на теоретичних положеннях і практичному досвіді суспільного дошкілля держав Заходу і водночас була пристосована до потреб національного виховання маленьких українців. У працях "Колись і тепер", "Нові методи дошкільного виховання", "Роль жінки в дошкільному вихованні", "Теорія і практика дошкільного виховання" вона вичерпно відповіла на питання, яким ""повинен бути дитячий садок на Україні, якими методами йога» провадити...", якими мають бути його програма та "розподіл праці"; сформулювала вимоги до вихователів дошкільних закладів. За висновками дослідників творів С.Русової дошкільної тематики, вони є класичним золотим фондом дошкільної галузі вітчизняної педагогічної думки.

Активно продовжуючи працювати над проблемами дошкільного виховання, Софія Русова в останні десятиліття життя поступово зосереджується на загальнолюдських і національних аспектах виховання взагалі, що можна вважати однією із найсуттєвіших змістових особливостей педагогічного доробку вченої того періоду. При цьому її найбільше цікавили суспільні аспекти виховання та його найновіші напрями. За переконанням педагога, виховання як найважливіша суспільна функція здатне "переробити в певних межах" вдачу народу, стати одним із чинників його національного самовизначення. Для цього воно повинне охоплювати не тільки дітей дошкільного та шкільного віку, але й усю молодь, все доросле населення, здійснюватися всіма соціальними інституціями. Ця думка є пріоритетною в багатьох педагогічних творах С.Русової 1920-х-1930-х pp.

Подібно до освітніх діячів і педагогів - її сучасників (М.Галущинський, А.Животко, С.Сірополко), Софія Русова чимало уваги приділяла проблемам позашкільної освіти. Проте раніше, особливо в час праці у Генеральному секретаріаті УНР, вона зосереджувалася переважно на питаннях її організаційного утвердження. Логічне вивершення погляди С.Русової на організацію цієї ділянки освітньої роботи знайшли на Нараді діячів позашкільної освіти й дошкільного виховання 10-13 січня 1919 p., на якій вона виступила з доповіддю "Роль позашкільної освіти і її зв'язок зі школою" (до речі, як керівник відділу позашкільної освіти й дошкільного виховання в уряді УНР С.Русова відкривала Нараду і була її почесним головою).

Вважаючи за аксіому положення про те, що "сама школа не може дати дітям повне гармонічне виховання й досить широку освіту без запомоги позашкільної освіти", просвітителька таким чином визначила її завдання: поширити знання і "саме головне - ... піднести громадську свідомість" різних категорій населення. Ухвалені за підсумками доповіді тези, як і думки, викладені у статті "Позашкільна освіта", стали, по суті, програмою діяльності молодої Української держави в царині позашкільної освіти, ввібрали зокрема такі положення:

  • Діячі по Позашкільній і Дошкільній Освіті мають увійти в Всеукраїнську Учительську Спілку і закласти в ній окремі гуртки діячів Позашкільної Освіти і діячів Дошкільного виховання так, щоби в кожному Бюро спілки були представники цих гуртків.
  • Крім того для об'єднання думок бажано мати свій спеціальний орган преси, в якому обидві ці галузі освітньої роботи могли б голосно висловлюватися. ...
  • Тепер, коли всеукраїнські з'їзди майже неможливі, бажано закласти в Києві Всеукраїнську Раду робітників по Позашкільній Освіті і Дошкільному вихованню.

Всеукраїнський з'їзд у справах позашкільної освіти головними завданнями визначив:

  • Дати в першу чергу грамоту дорослому населенню.
  • Утворити національно-свідоме громадянство, на котре б мали змогу опиратись в своїй діяльності уряд і місцеві самоврядування.
  • Перетворити національне стихійне почуття в національну самосвідомість.
  • Піднести самодіяльність населення.

Для їхньої реалізації передбачалося створення такої типології інституцій: початкові школи для дорослих 4-5 типів, загальноосвітні курси для цієї категорії населення або додаткові школи, професійні короткотермінові школи чи курси, сільські вищі школи, народні університети.

Отож, за безпосередньою участю С.Русової були розроблені чіткі орієнтири розбудови системи позашкільної освіти, здійснені конкретні кроки для реалізації висунутого нею гасла: "Наука Для усіх через активне самостійне навчання".

Проте якщо в Україні періоду її незалежності Софія Русова отримала змогу розробити й частково реалізувати програму організаційного становлення й утвердження різних форм позашкільної освіти, то за її межами вона зосередилася переважно на теоретичному обґрунтуванні потреби всезагальної освіти та її ролі у морально-соціальному становленні молодого покоління, підготовці його до свідомої праці "для рідного краю, для визволення свого рідного народу з ланцюгів темноти і поневолення, для поліпшення соціальних і політичних умов його життя" ("Моральне виховання в позашкільній освіті") та на висвітленні зарубіжного досвіду освіти дорослих і її стану на українських землях Галичини, Буковини й Закарпаття ("Народні бібліотеки й читальні в Чехії", "Просвіта" за 70 літ існування").

Істотною особливістю творів Софії Русової міжвоєнної доби виступає пріоритет у них нових, зарубіжних педагогічних ідей, зумовлений розширенням міжнародних освітніх зв'язків ученої. Із праць цього періоду вона постає як глибокий знавець провідних положень творчої спадщини західноєвропейських учених початку XX ст. Поділяючи чимало їхніх ідей стосовно національного характеру школи, соціалізації та індивідуалізації навчання й виховання, використання експериментальних досліджень у роботі з дітьми, вона виступала проти сліпого копіювання чужих педагогічних систем, бездумного перенесення на український ґрунт зарубіжних навчально-виховних методик.

Так, аналізуючи системи початкового виховання й навчання Марії Монтессорі та Овідія Декролі, які у 1920-х-1930-х pp. XX ст. були пануючими в державах Західної Європи, С.Русова дійшла висновку: з методик обох педагогів слід взяти те, що найбільше відповідає темпераментові української дитини та сприяє її інтелектуальному розвиткові; "дуже побажаним" є, на її думку, щоб ці системи "націоналізувалися ... і дали нашим дуже здібним, вразливим дітям найкраще виховання і цікаву методу та матеріал" для роботи з ними.

Софію Русову цікавили соціальні аспекти навчання й виховання, зусилля зарубіжних учених кінця XIX - перших десятиріч XX ст. щодо становлення соціальної педагогіки як науки. Це підтверджують її окремі праці ("Нова школа соціяльного виховання"), статті ("Виховання і соціологія Дюркгейма", "Со-ціяльне виховання: Його значіння в громадському житті", "Суцільні питання виховання"), рецензії на іноземні видання ("I.Guyau. Education et Heredité. Etude Sociologiguc", "Souriau. ]sfotions de Sociologie, appliquei a la Morale et a L'Education. peuxieme annee děs Scoles Normales").

Відповідно до педагогічної думки свого часу у спадщині С.Русової еміграційного періоду спостерігаємо прагнення "психологізувати" педагогіку. Зокрема у науковій розвідці "Сучасні течії в новій педагогіці" вона зазначала, що "... педагогіка ... має користуватися науковими вказівками психології, соціології та соціальної психології", а навчання й виховання - "спиратися на глибокому ... психологічному досліджуванні, як окремої особи учня, так і цілого гуртка, колективу дітей, а також їх оточення".

Таким чином, у 1920-х-1930-х pp., перебуваючи за межами України, Софія Русова залишалася одним із найплідніших теоретиків національної педагогіки. Продовжувала розробляти порушені на рідних теренах освітні проблеми, водночас значно поглибила їх, доповнила новими темами, ідеями, почерпнутими з теорії та практики зарубіжного шкільництва, із навчально-виховного досвіду українських освітньо-виховних інституцій у ЧСР. Вони знайшли своє відображення у десятках педагогічних праць. Водночас велику пізнавальну і виховну функцію виконують твори С.Русової, віднесені до інших умовно виділених груп.

 

Виховний потенціал праць "жіночої" тематики

 

Теоретичний доробок Софії Русової, умовно об'єднаний у другу групу творів періоду еміграції, є чи не найменш дослідженим. У ньому переважають публіцистичні статті, призначені для широкого загалу, портретні замальовки, спогади, звернення, відозви тощо. Як уже зазначалося, найбільш повно у працях цієї тематики представлені різні аспекти національного й морального відродження українського жіноцтва, обґрунтовується його дидактично-виховна роль у суспільстві та в сім'ї, і на цій основі вимальовується ідеал жінки-українки нової доби. Тобто вони написані про жінок і адресовані насамперед жіноцтву. Однак аналіз цих публікацій дає змогу стверджувати, що підняті в них питання виходять за рамки "жіночої" тематики. Оскільки їх писала жінка-громадський діяч і педагог, то вони мають яскраво виражену соціальну спрямованість, містять відповідний педагогічний потенціал.

Лейтмотивом праць цієї тематики виступають слова: "на нас жінках лежить обов'язок зміцняти в усіх поколіннях пошану до ідеалу та закликати до служіння йому". Відповідь на питання, що розуміла С.Русова під цим ідеалом, дає уже згадувана "Легенда", написана нею незадовго до смерті. Для жінок різних епох і народів цей ідеал свій: для Марії Магдалини він "втілився в слово Великого Вчителя", для Жанни д'Арк - "в дорогу їй Батьківщину", для Шарлотти Корде - "в Революції", а для Лесі Українки - у "вільній незалежній Україні".

Таким чином, ідеалом, якому сміливо й безкомпромісно має служити жінка-українка, за переконанням С.Русової, виступає незалежна Українська держава.

Саме з цієї позиції вона виходила, створюючи портретну галерею жінок-українок - як відомих на рідній землі й за її межами, так і маловідомих, яких називала "тихими героїнями".

Серед них на перше місце С.Русова ставила жінок, які "високо пронесли в Україні ідею соціального і політичного визволення народних мас", з не меншою, ніж чоловіки, самовідданістю "йшли на муки, на фізичні страждання" в ім'я цього ідеалу. Такими є змальовані у спомині "Серед ідеалістів 70-х років" народоволки останньої третини XIX ст. Марія Ковалевська і Людмила Волькенштейн, які закінчили свій життєвий шлях на засланні в Сибіру. Серед представниць героїчної когорти жінок XX ст., що сміливо "пішли їх слідами в політичну боротьбу за волю свого народу" і загинули "майже на наших очах", С.Русова називає галичанку Ольгу Басараб.

"Незапримітні", на перший погляд, але такі, що залишили "глибокий, виховний слід", є учасниці національних визвольних змагань 1917-1920 pp., передусім Віра Бабенко, про яку С.Русова зворушливо розповіла в матеріалі "Тихі героїні". Одна з "видатних учениць" української гімназії у Києві, В.Бабенко при "першому натискові більшовиків ... зуміла забути про своє особисте, про себе саму й усією душею віддалася боротьбі за батьківщину" і за неї загинула з передсмертним "Слава Україні!".

Будучи переконаною в тому, що не одною політичною боротьбою осягається визволення народу, а є ще шлях освіти ("народ конає в неволі, поки він темний"), Софія Русова захоплювалася жінками, які "вхопились" за власну освіту та забезпечували просвіту народу. Першою в Україні справді вченою жінкою вона вважала історика Олександру Єфименко, з якою була особисто знайома ще з періоду життя в Чернігові у 70-х pp. XIX ст. "Яка це прекрасна жінка була! - писала про неї С.Русова, - ... з такою дужою душею, з таким ясним розумом". Просвітительку особливо вражала величезна працьовитість О.Єфименко, що допомогла їй самотужки дійти до вершин національної історичної науки.

Софії Русовій - організатору українського жіноцтва на Великій Україні та в еміграції - щиро імпонувала культурно-освітня діяльність Н.Кобринської - "піонерки" жіночого визволення на західноукраїнських землях. За її висновком, вона "відкрила нове джерело культурних скарбів для свого народу... закликала галицьке жіноцтво скинути з себе кайдани темноти, економічної залежності, моральної пригнобленості, сміло йти до знання, до духової й економічної незалежності, й на цьому шляху виявити усі свої до того часу приспані творчі сили та нести їх на добро свого народу".

Найбільшу частину створеної С.Русовою портретної галереї жінок-просвітительок становлять "характеристики-силуети" представниць української літератури. Серед тих, хто вклав у "скарбницю нашої прози та поезії дещо... своє, цілком оригінальне... ", хто "з патріотично-етнографічної лірики" сміливо переступив у "широкий світ загальнолюдських переживань не тільки нашого народу, а й народів далеких від нас історично, але близьких до нас тими національними й політичними ситуаціями, в які ставила їх історія", С.Русова називає найперше Лесю Українку. Велику роль у пробудженні національної самосвідомості народу, на її думку, відіграла Марко Вовчок. Не українка за походженням, вона "чулим серцем полюбила український народ", "із захопленням віддалася студіюванню народної мови", збирала скарби народної творчості. Завдяки цим "пильним етнографічним дослідам" український народ у її творах виступає в "повній правді".

"Незвичайної ваги" спогади про "чільне наше жіноцтво", яке активно працювало в галузі просвіти народу, С.Русова подала у книжці "Наші визначні жінки". Вона з'явилася в 1934 р. з нагоди ювілейного Українського жіночого конгресу, присвяченого 50-річчю заснування першої жіночої організації в Галичині - "Товариства руських женщин" у М.Станіславові. Поруч з уже згадуваними О.Єфименко, Н.Кобринської Марком Вовчком, Лесею Українкою, автор простежила внесок у розвиток національної науки, мистецтва, літератури Христі Алчевської, Гайни Барвінок, Марії Загірньої, О.Кобилянської, Уляни Кравченко, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки та ін. Основний задум і водночас значення цього збірника "силуетів-характеристик" відтворюють слова із передмови до нього О.Кисілевської: "Вчіться на прикладах минулого;, як жити й працювати для майбутнього".

Вивчення праць С.Русової показує, що в жінках вона цінувала не тільки відданість політичній меті (визволенню рідного народу) та високий рівень освіченості, але й таку рису, як самовіддана любов до дітей, до чоловіка, до ідеї, якій він служить. Взірцем такої жінки-дружинИ, соратниці свого чоловіка, лагідної матері стала для неї Людмила Драгоманова.

Імпонувала Софії Русовій гармонія поглядів і переконань, взаємної любові, пошани й довіри, яку створювала у сім'ї "ще одна українська зірка, що все життя своє палала любов'ю до України ... і ... до людей", - Валерія О'Коннор-Вілінська. С.Русова розкрила її життєвий шлях і зміст громадської та літературної діяльності у трьох пропам'ятних публікаціях з приводу трагічної смерті В.О'Коннор-Вілінської (у грудні 1930 р. вона покінчила життя самогубством після втрати коханого чоловіка). Із цих статей покійна постає люблячою дружиною, щирою патріоткою, чесною Громадянкою, що "всім своїм життям може бути зразком для молодих жінок-українок".

Вищевикладене уможливлює висновок про те, що С.Русова прагнула не тільки показати "героїнь", які вірно служили означеному нею ідеалові, але й створити сталий, за її словами, тип "духовно розвиненої жінки, бодай з одною з тих великих прикмет, якими бувають: розум, любов, мужність...". Це прагнення вона реалізувала у ряді публікацій 1930-х pp.: "Дещо про український моральний тип. Де шукати його зразків?", "Наталка Полтавка і її правнучка", "Жіночі постаті в радянській літературі" "Українське жіноцтво вітає Д.К.О. ". Аналіз цих статей дає змогу з'ясувати, по-перше, джерела формування такого типу особистості, по-друге, його сутність І, по-третє, завдання щодо утвердження ідеалу жінки з "поневоленого народу".

Визначальним джерелом, у якому слід шукати "головні українські моральні типи", вчена вважала фольклор: народні пісні, думи, прислів'я та приказки. Зразком досконалості людини в ньому виступає мати - найвища на землі правда і людяність, любов і найбільша втіха життя, символ безмежної самопожертви і всепрощення, мужності у важких життєвих умовах і великому горі.

Другим джерелом, з якого українська жінка може черпати взірці для наслідування, Софія Русова визначила класичну художню літературу. Захоплюючись створеним І.Котляревським моральним типом жінки "безпосередньої душевної чистоти, довір’я до людей", головний зміст життя якої складають "праця і любов", "покірність долі, самопожертва для батьків", вірність єдиному коханню, вчена водночас підкреслювала: Наталка Полтавка - "дитина своєї епохи" - розквіту кріпацтва в Україні, "коли людей продавали як худобу...". Жінка першої третини XX ст., за спостереженнями С.Русової, - дещо інша. Замість "ніжної ідилічної" героїні з твору І.Котляревського нове століття "має перед собою загартовану в огні постійної національної боротьби українку, з очима відкритими освітою, свідомою свого "я".

Однією з головних причин цих змін у працях С.Русової виступає "палка охота до освіти". Вона не "проявлялася" в сучасниць Наталки Полтавки, оскільки тоді "письменність в Україні була не своя, а чужа, тісно зв'язана з російською адміністрацією", з представниками "ненависної влади". Чужа незрозуміла мова російської царської школи в Україні відштовхувала дівчат від науки. Не могла задовольнити їх і "занадто суха програма" навчально-виховних закладів. Бажання українського жіноцтва отримати освіту С.Русова пов'язує з утвердженням незалежності України: "як тільки пролунало на селі велике слово "національна школа" ... ми бачили, - писала педагог, - як наші сільські дівчата Кинулися до навчання і які виявили на цьому терені видатні здібності".

Думка про потребу жіночої освіти є провідною у статті С.Русової під назвою "Чи потрібна жінкам освіта?". Тверда переконаність вченої у необхідності знань випливає із сформульованого нею положення: "без морального відродження жінка не осягне своєї долі, не підготовить вона в своїх донях та синах певних громадян для України". Звідси і її прагнення - виховати матір, жінку, яка б у свою чергу змогла "виховати справжніх визволителів України". Слід зазначити, що підґрунтям вихованості педагог теж визначила освіту.

Які ж знання С.Русова вважала за необхідні для жінок? По-перше, - "практичні, життєві відомості" ("як краще харчуватися, як прибрати хату, як дбати за здоров'ям"), по-друге, - "розуміння ... вищих форм суспільного життя", по-третє, - розуміння "нових сучасних моральних ідеалів". При виборі способів підвищення освітнього рівня жіноцтва вчена радила скористатися досвідом організації освіти дорослих, нагромадженим у розвинених країнах світу. Турботою про те, щоб знання стали доступними дорослому населенню, повинне, за її висновком, перейнятися високе шкільництво. Крім того, осередками освіти жінок мають бути спеціально організовані "інтелектуальні центри", де б не тільки популяризувалася "чисто практична" наука, але й "велася дискусія на теми моральних ідеалів, громадянських проблем, вияснення нових поглядів на добро, на правду і красу".

Освіту жінки-матері С.Русова розглядала як засіб усвідомлення своїх обов'язків перед рідними дітьми, як важливий чинник формування в них почуття патріотизму, що має служити "кармою для усієї моральної поведінки" сина чи доньки. Водночас її потребу вона виводила з необхідності участі жіноцтва у визволенні народу "з усяких недостойних його ланцюгів: темноти, неправди і духової неволі".

Саме захоплення громадською працею діячка означила другою рисою "сучасних дівчат, якої не могло й бути у Наталки Полтавки". Думки-поради стосовно підготовки жінки до участі в "народнім змаганні" містить стаття "Сучасна українка". На думку С.Русової, "першим ділом" треба добре знати свій народ, а далі - розуміти його "високі моральні і соціальні закони". На цих двох основах українська жінка може і мусить, пише С.Русова, "змагати, щоб як найтісніше зорганізувати працюючих жінок, слідкувати за усіма виявами гніту й поневолення українського народу...".

Вивчення творчої спадщини С.Русової показує, що "енергійні, сміливі, здатні на всякі жертви для ідеї, в яку беззастережно вірять", жіночі типи вчена шукала і в радянській белетристиці. Так, у статті "Жіночі постаті в радянській літературі" вона проаналізувала твори О.Донченка, О.Копиленка, f .Коцюби, І.Микитенка, Н.Рибака, в яких змальовано жінок-ентузіасток. "Дарма, - зазначала С.Русова, - що вони виростають серед нових умов життя...", що "весь час тільки говорять про нове комуністичне будівництво...". Вони й надалі "зберігають ту іскру ідеалізму, святого пориву, яким горіли великі жіночі постаті нашого минулого".

Важливою прикметою української жінки минулого й сучасності, за переконанням С.Русової, виступають "козацькі" риси, передусім сміливість і витривалість. Як зазначала просвітителька, "з піснями ставали наші дівчата під розстріл, у ворога переможця ніколи не прохали помилування, свою хату обороняли зо свідомістю свого права".

Створений Софією Русовою моральний тип жінки-українки, окреслені його риси та шляхи їх формування, визначені завдання щодо участі жіноцтва у вирішенні національно-суспільних, в т. ч. освітньо-виховних проблем, - це, з одного боку, взірець для наслідування. Водночас це своєрідна програма діяльності жінок сучасної незалежної України, нехай дещо схематична, викладена в популярній формі, але цінна тим, що її створила жінка "з високо поетичною прекрасною душею і незломною волею ... яка не знала компромісів там, де була поганьблена честь Народу ... яка всі сили свої і своє щастя віддавала на виховання нового, активного, вільного духом покоління, свідомо відданого своїй Нації, своїй Батьківщині".

 

Категорія: Мої файли | Додав: zosh6-nizhyn
Переглядів: 805 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Вчитель
Друзі сайту
Міністерство освіти і науки України
Педагогічна преса
Ніжинське управління освіти
ЧОІППО
Методичний кабінет Управління освіти
Директор
Шкільний психолог
Бібліотека
Трудове навчання
Вчитель початкової ланки
Завуч
Завуч
Вчитель
Вчитель
Вчитель
Національна дитяча гаряча лінія
Національна гаряча лінія
УЦОЯО